12 листопада - 85 років від дня народження Миколи Сингаївського

Микола Сингаївський

Микола Сингаївський (12 листопада 1936) – український поет, автор пісні "Чорнобривці". Народився 12 листопада 1936 року, в родині хліборобів, на Поліссі у невеличкому селі Шатрище Коростенського району Житомирської області. 

                                                                                                                                                                                                                          

        

Біографія

Вчився і працював, пізніше працював і вчився, — все життя я десь працював. В дитинстві ми були пастухами, нам першим відкривались весни, джерела і простір. Хто не купався в лугових росяних травах, не ходив за плугом, не обкопував дерева, не обсипав картоплі, не прополював грядок, не смакував першим огірком з грядки, той достеменно не знає, як пахне земля. Справжнім щастям для нас було скиртувати солому чи духмяне, з прив'ялою ромашкою, сіно, засинати прямо на скирті під серпневими зорями. Ми звикали до будь-якої роботи, нею росли і гартували юнацькі плечі. Так одразу по війні ми ставали старшими в сім'ї і власними мозолями відчули всі труднощі відбудови зруйнованого фашистами господарства.

Навчаючись у Київському університеті, я позаштатно працював у редакціях різних газет. По закінченні вузу працював завідувачем відділу поезії "Літературної України", заступником директора Бюро пропаганди художньої літератури СПУ, завідуючим відділу літератури та мистецтва журналу "Ранок". Упродовж багатьох років — головним редактором журналу "Піонерія".

Друкуватись я почав ще навчаючись у школі. Вихід на люди багатьом таким, як і я, початківцям давали районна газета "Радянське Полісся" та обласна "Радянська Житомирщина". Пам'ятаю, як школярем восьмого класу я зі сцени вітав депутата Максима Рильського, який приїздив до Житомира на зустріч із виборцями. Пізніше в газеті з'явилась добірка моїх віршів із напутнім словом сивочолого майстра. Його мудрі поради я чую і нині. Він учив любити слово, як садівник дерево. Сад поета не лише корінь і крона, а й тривожний світ людських почувань і пристрастей. Низький уклін вам, Максиме Тадейовичу, через літа і відстані.

В 1958 році побачила світ перша моя збірка для дітей "Жива криничка". Схвальним словом про неї відгукнувся незабутній Михайло Панасович Стельмах. За все добре щиро вдячний йому донині.

Відтоді прийшло до читача понад сорок моїх книжок — поетичних і прозових. З них — половина для дітей. І нині мене не полишає терпка надія: написати щось ніжне, цікаве і зворушливе для цього допитливого, вдячного читача — Дитини. Адже діти — наше дзеркало. І завжди хочеться бачити себе в ньому, в них — сонячних чистих дзеркалах майбутнього.

В 1968 році поетичні книги "З березнем по землі", "Архіпелаги" були відзначені премією імені О. Бойченка. За книги "Вогневиця" і "Поступ" я удостоєний звання лауреата Республіканської комсомольської премії імені М. Островського.

Скажу ще про один жанр мистецтва, до якого я небайдужий. Це — пісня. Вона володіє мною з дитинства, з юнацьких років. Я був гармоністом на сільських празникових гуляннях, гармошка для мене і нині дивовижний інструмент у розумінні настрою. Грав на струнних, кохався у народних мелодіях і нині записую народні пісні. Вони — чисте повітря поезії і нашої культури взагалі. Впродовж тридцяти років творчої праці я мріяв і намагався сам створити пісню. Багато мелодій, написаних композиторами на мої вірші, знайшли дорогу до серця людського. Стали "співучими" серед людей "Чорнобривці", "Безсмертник", "Полісяночка", "В краю дитинства", "Сонце в долонях", "Розляглося наше поле" та інші.

Одна з моїх збірок має назву "Я родом із пісні" — свідчення любові автора до цього об'ємного і трудного жанру.

Я вдячний Д. Павличкові, який у передмові до збірки моїх пісень "Безсмертник" писав: "Пісні М. Сингаївського близькі до фольклорних, ясні й прості за образною системою, але головне їхнє достоїнство в тому, що вони відбивають зворушення сучасної людини, яка шукає й знаходить основоположні моральні цінності в своєму зв'язку з рідною землею, бачить свою душу крізь чисті джерела того краю, де минулося її дитинство".

Подорожуючи, я відкрив для себе цілу країну поетів і революціонерів — чарівну Болгарію. Болгарський народ, його минуле і сучасне, Балкан і легендарна Шипка, трояндові долини і плодоносна Тракія посідають особливе місце в моїй творчості. Це тема всього мого життя. Вона певною мірою знайшла своє вираження у збірці "Лоза і камінь". Вивчаючи болгарську мову, я охоче перекладаю твори моїх добрих другарів.

9 листопада - День української писемності і мови

                 ЛЕГЕНДА ПРО МОВУ 

Вікторина 
"Знавці української мови та літератури ",

3-Г клас

 

                  

          

Бібліотечна година 
"Мова - духовне багатство народу  ",

5-В клас

                                        

7листопада виповнюється 85 років від дня народження Миколи Вінграновського

   Микола Вінграновський

(1936-2004)

Український письменник ,сценарист, кіноактор і кінорежисер,заслужений діяч мистецтв України, режисер  Київської  кіностудії художніх фільмів  імені О.Довженка 

v  Микола Степанович Вінграновський народився 7 листопада 1936 року в Миколаївській області, місто Первомайськ в родині селянина.

v   У Миколи Вінграновського на правій руці був відсутній вказівний палець.

v   Розвинути акторський талант Вінграновському допоміг О. Довженко, який помітив обдарованого Миколу та запропонував йому роботу на Київській кіностудії ім. О. Довженка в якості актора режисера та кіносценариста, Вінграновський створив близько 20 художніх та документальних фільмів. Відомий Микола Вінграновський і як актор, режисер і сценарист. Він зіграв головну роль у художньому фільмі «Повість полум’яних літ», автором якого був Олександр Довженко.

v  Він постановник низки художніх і документальних фільмів таких як: «Ескадра повертає на Захід», «Берег надії», «Тихі береги», а також він режисер документальних фільмів: «Голубі сестри людей», «Слово про Андрія Малишка», «Щоденник О. Довженка», «Чигирин – столиця гетьмана Богдана Хмельницького», «Гетьман Сагайдачний» та багато інших.

v  Вперше як поет проявив себе у 1957 році. Тоді було надруковано вірші Миколи Степановича у газеті «Літературна».

v  Микола Степанович Вінграновський є лауреатом Державної премії України імені Тараса Шевченка. Отримав її у 1984 році за прозові збірки для дітей. Також нагороджений Почесною Грамотою Президії Верховної Ради України. Він лауреат літературної премії «Благовіст» та премії Фундації Антоновичів (США).

v  Перша книжка віршів мала назву «Атомні прелюди».

v  Збірка поезій «Сто поезій» після проходження цензури вийшла друком із 99 поезіями замість 100.

v  Закінчив інститут кінематографії у Москві та Київський інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого.

v  Перша дружина видатного письменника – Лідія Вінграновська (працювала стюардесою) – розповіла, що вони прожили блискуче життя, але незабаром розлучилися.

v  Друга дружина Олександра Білинкевич з Миколою Вінграновським прожила майже 50 років.

ІВ 

Микола Вінграновський. Біографія. Відеоурок з української літератури   https://www.youtube.com/watch?v=KZylNXftVgo

<ihttps://www.youtube.com/watch?v=KZylNXftVgo

                        Книжкова виставка у шкільній бібліотеці

210 років від дня народження

 МАРКІЯН ШАШКЕВИЧ 

Маркіян Семенович Шашкевич народився 6 листопада 1811р. в с. Підлиссі, Золочівського повіту в Галичині, в сім'ї священика.

Учився спочатку в гімназії у м. Бережанах, а з 1829р. — у Львівській семінарії. В час перебування в семінарії Шашкевич розпочав свою творчу діяльність, тоді ж він організував літературний гурток молоді. Перші твори Шашкевича з'явилися в збірнику "Русалка Дністровая" (1837).

    Перу М. Шашкевича, крім ряду поезій, належить кілька прозаїчних творів. Найвизначніший з них — казка "Олена", високо оцінена Іваном Франком.

Шашкевич був одним з поетів "Руської трійці", організатором цього гуртка і невтомним культурним діячем. Крім поезій і прозових творів, йому належать переклади на українську мову сербських народних пісень, віршів чеських і польських поетів.

   Помер Шашкевич 7 червня 1843 року. 

Пам'яті Героя України Віктора Гурняка

 Гурняк Віктор Петрович 

український фотокореспондент, боєць 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар», пластун. Загинув, боронячи Україну в російсько-українській війні. Герой України.

Перейти до навігаціїПерейти до пошуку

(псевдо «Гарт», «Гартік», позивний в Айдарі «Олігарх»; 8 червня 1987, с. Городниця Гусятинського району Тернопільської області — 19 жовтня 2014, с-ще Сміле Слов'яносербського району Луганської області) 

17 жовтня - 85 років від дня народження івана Драча

(1936-2018)

Іван Федорович Драч — український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч. Борець за незалежність України у ХХ сторіччі. Перший голова Народного Руху України. Народний депутат України 3-го скликання. Герой України.

4 жовтня - Всесвітній день захисту тварин